Новини
Річниця відходу у вічність с. Йосафати Ситар, СНДМ
П’ять років тому, 28 липня 2010 року, народилася для неба ще одна Служебниця - молоденька сестра Йосафата Ситар.
Сьогодні до Провінційного дому Сестер Служебниць у Львові прибули сестри з різних спільнот, щоб помолитися за с. Йосафату. У каплиці було відслужено заупокійну Божественну Літургію, відтак сестри і п. Ірина Ситар, мама с. Йосафати, поїхали на цвинтар у с. Малехів, де поховані Сестри Служебниці.
Стоячи біля могили с. Йосафати, вдивляючись уявою у її такий близький образ, кожна сестра дякувала с. Йосафаті за приклад великої любові, вірності та терпеливості.
Земна мандрівка сестри Йосафати була короткою – неповних 26 років, із яких 9 - у чернечому стані. Але сестра встигла зробити дуже багато, і ще багато не встигла довершити, хоча дуже цього бажала. Її коротке життя є живим прикладом того, що святі люди живуть серед нас, і що їхнє життя є Божим світлом для інших.
Біографічні відомості про с. Йосафату Ситар
С. Йосафата Марія Ситар народилася 03 серпня 1984 року у с. Сілець Сокальського району Львівської області у побожній християнській родині Івана Ситара та Ірини з роду Пелех. Батько працював на шахті, мама – лаборантом. Марія мала двох старших братів - Зиновія і Петра. Колись перед війною у монастирі була сестра її бабусі.
10 серпня 1984 року дівчинка була охрещена у родинній хаті о. Мар’яном Чернегою, ЧСВВ. Від чотирьох років маленька Маруся (так її усі називали) ходила до церкви. У Сільці на той час була православна церква і батьки, будучи греко-католиками, до неї не ходили. Але Маруся завжди просила, щоб мама завела її до старої каплиці в селі, у якій греко-католицькі священики відправляли молебні.
Маруся мала сусідку та приятельку дитинства – Іванку, з якою бавилася та любила розмовляти про духовні цінності. Дівчата разом ходили до церкви, любили прибирати у ній. Іванка залишила гарні спогади про свою подругу: «Я ніколи не забуду наші дитячі роки, наші забави в монахинь, ти, ще маленька, любила вдівати мамин темний одяг і дивитися на себе, яка ти гарна монахиня.»
Господь запалив вогник чернечого покликання ще на світанку життя Марії: «Думку про те, щоб іти в монастир мала відтоді, відколи себе пам’ятаю.» Вперше про своє бажання йти до монастиря говорила з мамою. Пані Ірина сприйняла покликання доньки з радістю: «То для нас, батьків, була велика втіха.» Батьки раділи своєю доброю дитиною.
У 1990 році Марія розпочала навчання у Сілецькій середній школі. Зі спогадів її класного керівника дізнаємося, що дівчина мала гарну пам’ять, добре розвинуте логічне мислення, до навчання ставилася відповідально, старанно готувалася до уроків. Особливе зацікавлення виявила до вивчення іноземної мови, була призером олімпіад. Марія робила стінгазети на кожне релігійне свято: вирізала малюнки з «Місіонаря», писала замітки.
У юнацькі роки на Марію великий вплив мали священики, особливо єромонахи, серед яких о. Василь Оприско, ЧНІ. «Найбільше подивляю в ньому живу віру, що породжує довір’я до Бога, постійне перебування в Його Присутності, виконання Його волі, глибоку молитву», - ці гарні рядки читаємо у автобіографії Марії Ситар. Її рідні брати вступили до Василіянського Чину. Марія теж готувалася, щоб втілити у життя свою мрію.
У 2001 році Марія закінчила школу із золотою медаллю і добрими знаннями, перед нею відкривалися великі можливості. Вчителі радили обдарованій дівчині поступати до Медінституту і знайшли спонсора. Одного дня подруга запитала, куди Марія думає поступати, на що дівчина відповіла: «Як ти думаєш, мої два брати є у монастирі, то куди я піду – також у монастир.» І просила маму завести її до монастиря Сестер Служебниць у Червонограді.
20 вересня 2001 року Марія вступила на кандидатуру до Згромадження Сестер Служебниць у Червонограді. С. Любомира Надич так описує про кандидатку Марію Ситар: «До свого покликання відноситься з великою вдячністю за нього Богові, щаслива і впевнена, що Бог хоче її тут бачити, свідома, що це нелегко, але з Божою допомогою можливо.» Кандидатка Марія Ситар пише про себе: «Найбільше мені радості спричинює те, що я комусь допомогла.»
18 серпня 2002 року у каплиці Новіціятського дому Божого Провидіння, що у Жовкві, відбулися Облечини кандидаток, під час яких одна із семи кандидаток – Марія Ситар, обрала собі чернече ім’я – с. Йосафата, оскільки мала велику набожність до Преподобної Матері Йосафати Гордашевської, співзасновниці Згромадження Сестер Служебниць. Обряд Облечин здійснив о. Василь Тучапець, ЧСВВ.
Під проводом вчительки новичок с. Мирослави Яхимець с. Йосафата та інші новички продовжили свою мандрівку дорогою богопосвяченого життя. Після успішного завершення Новіціяту у серпні 2004 року с. Йосафата склала Перші чернечі Обіти і з великим запалом поїхала на свою першу спільноту – до Заліщик, де активно включилася у катехитичну діяльність при парафії. Діти, молодь, старші дуже полюбили радісну і добру сестру, яка була готова їх навчити, вислухати і допомогти.
С. Йосафата була відкрита, щоб навчитися чогось нового, а також вміла навчити інших. Вона гарно використовувала свій час. Одного дня вона попросила стареньку с. Марту Вдовин навчити її шити на швейній машинці. Маючи дар до співу та музики, с. Йосафата виявила велике бажання навчитися гри на гітарі, тому попросила на це благословення у Провінційної Настоятельки. С. Йосафата навчила дітей Недільної школи писати писанки.
Часто можна було бачити с. Йосафату на молитві у каплиці. Її духовне життя було глибоке та щире. Вона любила роздумувати над Божим Словом і потім дуже гарно ділилася зі співсестрами плодами своєї молитви.
У 2006 році с. Йосафата вступила до Українського Католицького Університету на філософсько-богословський факультет і переїхала до спільноти Провінційного дому у Львові. Дуже любила навчання, мріяла отримати добру освіту, щоб потім послужити своїми знаннями для поширення Божого Царства.
Своє навчання с. Йосафата надалі поєднувала з апостолятом – проводила заняття з дітьми та батьками при парафіях, організовувала літні християнські табори, відвідувала бідних дітей в інтернаті, виконувала різні обов’язки у спільноті.
Як богопосвячена особа, с. Йосафата відзначалася побожністю, жертвенністю, любов’ю, готовністю допомогти та послужити. Завжди усміхнена і доброзичлива, с. Йосафата з великою увагою відносилася до кожної людини, тому мала багато друзів – серед молоді та старших, духовних та мирян. Біля неї усім було добре і затишно. Завжди багато уваги с. Йосафата приділяла стареньким сестрам у спільноті – любила їм послужити, послухати, чи просто усміхнутися.
У серпні 2009 року у житті с. Йосафати відбулися дві дуже радісні події – її рідний брат Ніканор, ЧСВВ, став священиком, а с. Йосафата склала вічні обіти, з великим довір’ям ступивши на дорогу повної посвяти Богові. І вже через місяць Господь прийняв жертву її життя.
У жовтні 2009 року с. Йосафата дізналася про те, що є хворою. Лікарі в Україні та за кордоном поставили діагноз – злоякісна пухлина (меланома шкіри). С. Йосафата з вірою прийняла цю болючу звістку і, виконуючи усі вказівки лікарів, боролася за своє життя. Вона пройшла хірургічне і терапевтичне лікування та кілька сеансів хіміотерапії у клініці в Бельгії. При цьому вона далі залишалася життєрадісною, люблячою, відкритою до усіх.
У червні 2010 року стан здоров’я с. Йосафати значно погіршився, пухлина завдавала їй великого болю, який полегшували лише знеболюючі препарати. Із труднощами с. Йосафаті вдалося доїхати до клініки в Бельгії, де їй зробили радіотерапію.
30 червня у дуже важкому стані с. Йосафата повернулася з Бельгії до Львова, потребуючи постійного знеболення. 2 липня с. Йосафату госпіталізували до Львівського міського Госпісу. Сестри постійно чергували біля хворої с. Йосафати, хотіли їй послужити, допомогти. Сестри дуже радо йшли до Госпісу, біля хворої с. Йосафати було добре, відчувалася Божа присутність та святість.
Усі щиро молилися, щоб с. Йосафата була здоровою, адже довкола багато праці, так багато потреб. Мама с. Йосафати привезла хворій доньці води з Глинян, кілька великих пляшок. Пані Ірина приклала полотно, вмочене у воду, до хворого місця на шиї с. Йосафати, і, прощаючись, поклала руку їй на голову і сказала: «Передаю тобі віру і надію.» «Ну добре, Ви вірте і надійтеся, а я вже буду любити», - відповіла на це с. Йосафата.
Вражало те, як багато відвідувачів приходило до Госпісу, щоб побути зі с. Йосафатою. Незважаючи на терпіння і великий біль, с. Йосафата старалася усім приділити увагу. Щодня священики з храму св. Климентія приносили Пресвяту Євхаристію, яку с. Йосафата приймала з великою побожністю і вірою до останнього дня.
Земне життя с. Йосафати добігало до кінця. 28 липня перед 7 год ранку с. Йосафата перейшла до вічного життя. Біля неї були її мама, с. Боніфатія Дяків і с. Тадея Кланца. С. Боніфатія розповідає: «Останні хвилини життя сестри Йосафати свідчили про її надзвичайну терпеливість і скромність. Вона ніколи не хотіла спричинити комусь прикрість, була дуже скромною особою у житті. Коли сестра переходила свої останні життєві хвилини, вона з повною свідомістю дальше приймала Божу волю. Переживала сильні терпіння, не знаю чи фізичні, чи душевні, але з повним довір’ям до Бога. Ми з мамою і с. Тадеєю зранку помолилися біля с. Йосафати вервицю і видно було, як вона ворушила губами, молячись разом з нами. Біля сьомої години дихання сестри почало перериватися, ми дальше молилися до Богородиці. С. Боніфатія розказала с. Тадеї, як вчора відвідував сестру Йосафату о. Василь Оприско, редемпторист, і сказав сестрам, щоб її відпустити. С. Тадея сказала: «Йосафаточко, ми тебе відпускаємо, йди до Ісуса.»
Дихання почало бути більш уривчасте, ми молилися: «Ісусе, Маріє, Йосифе, Вам віддаю тіло і душу мою…» і «Богородице Діво». Може на п’ятому «Богородице…» дихання сестри Йосафати зупинилося. І немов би на знак вдячності, скотилася сльозинка.
Вона вміла дякувати завжди і уприємнювати іншим життя. Будучи важко хворою, вона завжди хотіла потішати, тому сестрам ніколи не було важко іти до лікарні, щоб їй послужити. Біля сестри Йосафати ми відпочивали душею і відновляли свої духовні сили. Одного разу, коли я була біля сестри, відчула, з якою увагою і спрагою вона слухала молитву. Сестри ділилися і казали, що тут переживаєш реколекції, або духовну віднову. Перехід сестри Йосафати до Вічності став для мене великим уроком. І слова «пам’ятай про смерть» набрали нової реальності.»
Сестра Йосафата залишиться у нашій пам’яті вірною слугинею Господньою.
Вічна їй пам'ять!
