Свідчення
Моє покликання є дуже цінним для мене
Моє покликання до богопосвяченого життя є для мене найбільшою несподіванкою, яку я ніколи собі б навіть не вигадала. Це є несподіванкою з кількох причин: по-перше, тому що я сімнадцять років жила без Бога, тобто знала, що Бог існує, але вважала, що Йому байдуже до мене, проте дуже помилялася; по-друге, тому що я ніколи не бачила монахинь і не чула про них. Чула лише, що до монастиря йдуть дівчата, які розчарувалися у житті.
Та Ісус не зважав на мої причини і покликав мене. Мушу зазначити, що моя родина навернулася до Бога і пізнала Його, як свого Творця і Спасителя. Спізнавши безмежне Боже милосердя і безконечну любов, я тягнулася до Нього, прагнула Його пізнавати та з усіх сил намагалася надолужити втрачені роки невірства.
Із часом я вирішила поїхати на першу прощу у моєму житті. Це була проща Крехів – Страдч. До Крехова я не мала жодного зацікавлення, я поїхала туди тільки задля того, щоб побувати у Страдчі. А Ісус мав великий подарунок для мене саме в Крехові, на Хресній Дорозі, на кожній стації якої роздумували про покликання, а особливо - до богопосвяченого життя.Проте Ісус не переставав стукати і думки про покликання не зникали, тож я почала шукати інформацію про монашество. Згодом я зрозуміла, що монастир – це те, чого я так прагнула від часу свого навернення – якнайдосконаліше любити і служити Ісусові, віддатися Йому цілковито. Коли я погодилася, що Господь може мене кликати, лукавий почав сіяти у серці сумніви та спокуси. Та за молитвами Божої Матері та підтримкою Ісуса, я подолала їх.
І на цій Хресній Дорозі зерно покликання впало на «землю» мого серця і почало проростати, хоча я спочатку категорично відкинула думку про монастир, виправдовуючись тим, що я не здатна до такого життя і не достойна, бо у монастир ідуть святі дівчата, а я далеко не така.
Після цього переді мною постало питання про те, до якого монастиря піти? Я дуже просила Ісуса і Марію, щоб допомогли, підказали, куди маю йти, і мені приснився сон, у якому я почула голос, який двічі промовив: «Йосафата Гордашевська». На той час про Блаженну Йосафату я нічого не знала і не надала значення цьому сну, але вже на зустрічах аспіранток я його пригадала.
А на зустрічі аспіранток я теж потрапила випадково, бо в інтернеті познайомилася з дівчиною-львів’янкою, яка розповіла мені про ці зустрічі і навіть завела до монастиря сестер.
Мені здається, що я з першої зустрічі відчула себе у монастирі, як удома, через товариську і сімейну атмосферу. На зустрічах аспіранток я зрозуміла, що хочу вступити до Сестер Служебниць, бо слова Блаженної Йосафати глибоко впали мені в серце: «Служити там, де найбільша потреба». Я зрозуміла, що моє місце тут. Після розмови з Провінційною Настоятелькою я почала жити в Провінційному домі у Львові, а згодом - у Надвірні.
Моє покликання є дуже цінним для мене, воно - мов та дорогоцінна перлина з притчі Ісуса, знайшовши яку, купець продає усе і купує її. Так і я покинула усе заради Нього, мого Ісуса, який полюбив мене, коли я була грішницею (Рим. 5, 8) і видав себе за мене. Тож хочу Його понад усе любити і Йому служити віддано до смерті. Надіюся, за молитвами Пресвятої Богородиці, служити Йому вірно аж до кінця, адже «хто витримає до кінця, той спасеться» (Мт. 10, 22).
с. Магдалина Шульгіна, СНДМ
