Публікації
27.11.2015
Наукова конференція про Йосифа Схрейверса, ЧНІ
27 листопада 2015 р. в храмі свящм. Йосафата у Львові відбулась конференція на тему: «Божий чоловік» - Йосиф Схрейверс, бельгійський редемпторист в українській Церкві. Різні доповідачі представляли про особу о. Йосифа Схрейверса, який відіграв велику роль у житті УГКЦ і монаших згромаджень у першій половині ХХ століття.
Під час конференції вчителька новичок с. Дарія Пітулик мала доповідь - «Вклад о. Йосифа Схрейверса у розвиток та утвердження Згромадження Сестер Служебниць», у якій розкрила слухачам велику роль отця Й. Схрейверса у служебницькій історії, оскільки від 1928 року і до своєї смерті у Римі 1945 він був візитатором Згромадження Сестер Служебниць.
Вклад Йосифа Схрейверса у розвиток і утвердження Згромадження Сестер Служебниць
Як хтось хоч на хвилину призадумається над судьбою вашого Згромадження – побачить очевидну над ним Божу опіку.
о. Йосиф Схрейверс, ЧНІ
27 жовтня 1934 року Священна Конгрегація для Східної Церкви, дякуючи о. Йосифу Схрейверсу за час візитаторства у Згромадженні Сестер Служебниць, писала: «як дуже вдячна Вам Свята Столиця за все те, що Ваша всечесність присвятили свій час, свої поради та моління для тих сестер, так що сьогодні можна бачити серед них таке сильне бажання правдивого та прикладного чернечого життя».
Справді, ці три речі (час, поради та моління), які оцей божий чоловік віддав нашому Згромадженню є неоціненними перед Богом та для сестер, як сучасних йому, так і нам, що сьогодні користаємо з цієї великої спадщини.
Свій час... Він був візитатором Згромадження Сестер Служебниць від 18.05.1928 року аж до своєї смерті у Римі 4.03.1945, спочатку до 1934 року, як призначений апостольською столицею, а опісля – майже з доброї волі, бо отим же ж листом, Конгрегація просить його продовжити цю справу, тобто залишитися візитатором: «тож добре воно буде, якщо Ваша всечесність не залишить ще свого апостольського візитаторства та виконуватиме його ще деякий час, і то за бажання самої ж головної настоятельки». А оцей деякий час і тривав аж до його смерті.
Потрібно сказати, що інституція апостольських візитаторів у нашому Згромадженні була відповіддю на потребу часу, з огляду кризи у Згромадженні у 20-их роках ХХ ст. о. Йосиф Схрейверс був третім за порядком візитатором, та з найдовшим часовим періодом – протягом 17 років.
Свої поради... Тут потрібно розглянути вклад о. Йосифа у розвиток та утвердження Згромадження, заторкнувши деякі події, щоб розширити загальне бачення ситуації.
Знайомство о. Йосифа із Сестрами Служебницями відбулося у той час, коли Згромадження вже оговтувалося від щойно пережитої кризи. Це не був легкий час, навпаки, криза 20-их років для сестер була дуже скомплікованим моментом. Її причини корінилися не лише у внутрішньо інституційній монастирській «кухні», але сягали також до зовнішніх церковних та суспільних середовищ.
Дуже зовнішньою, але без сумніву впливовою обставиною була перша світова війна, у яку сестри, хоч і не були втягнені безпосередньо, однак переживали кожен її болючий момент разом із своїм народом. Військові дії, фронтові поділи, міжнародні комісії перемир’я та планування нових кордонів, залишили по собі страхи, непевність, обмеження особистої свободи, не говорячи вже про руїну домів та спільнот, величезну кількість дітей сиріт, які не раз знаходили собі притулок у монастирях, хоч і монастирі могли запропонувати небагато. Сестри активно робили соціальну роботу у цій площині, не жаліючи часу чи сил, а багато з них і самі були позначені шрамами фізичного та психічного здоров’я.
Окрім цієї ситуації, яка мало залежала від сестер, слід звернути увагу і на те, що початок кризи співпадає з часом, коли всі співзасновники Згромадження уже відійшли до вічності. У 1916 році помирає на засланні о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, у 1918 – о. Кирило Селецький, а у 1919 – с. Йосафата Гордашевська. Таким чином, молоде Згромадження залишилося ніби без опіки тих, що його творили від початків і запрошене було продовжувати іти у майбутнє, та покірно вчитися на своїх помилках.
Наступним болючим досвідом для Згромадження були напружені стосунки з єпархіальною владою у питанні «опіки над Згромадженням». Хоч ця проблема не була новою для Згромадження в тому часі, бо практично, появилася разом із появою Згромадження, але з кожною зміною церковної влади та проводу, набирала нових кольорів, обертів та, відповідно, наслідків. Найбільше замішання такі ситуації робили серед сестер, а в даному випадку кілька з них були видалені із Згромадження. Справа набула розголосу, коли кілька з них вдалися до Апостольської столиці за виясненням та допомогою, яка в свою чергу, і призначила першого візитатора в особі о. Станіслава Сопуха, ТІ (17.11.1922), таким чином відкривши нове явище у Згромадженні – апостольських візитаторів. Завданням о. Станіслава було розслідування справи отих сестер. Через кілька місяців, отець візитатор пересилає до Риму свій звіт, залишивши сестер в очікуванні вироку Апостольської столиці.
В Ювілейному 1925 році видалені сестри знову вдалися до найвищих церковних інстанцій з проханням про прийняття їх до Згромадження Сестер Служебниць, тому в 1927 році Згромадження отримало нового візитатора о. Перегрина Гачелю, OFM, з дорученням увести сестер у спільноту, а також взятися за виготовлення нових уставів, чи точніше, пристосування їх до канонічного права 1917 року. Виконавши своє доручення, о. Перегрин повертає свій мандат ствердивши, що в Згромадженні є добрий дух, та обіцяючи рекомендувати потвердження уставів Апостольському Престолові.
Потішені надією та діставши «зелене світло», 18 травня 1928 року, Згромадження Сестер Служебниць отримує нового апостольського візитатора – о. Йосифа Схрейверса, ЧНІ, з дорученням, провіривши стан Згромадження, впровадити видалених сестер до нього та підготовити і скликати нову Загальну раду для вибору нової управи. 9 травня 1929 року о. Схрейверс скликав Загальну Раду, яку сам провадив. На ній було капітульно вибрано нову Управу Згромадження. Перший загальний звіт про стан Згромадження він передав до Риму вкінці 1929 року, разом із проханням про потвердження Згромадження та Уставів. В такий спосіб, криза, що тривала з десяток років, була офіційно і задовільно завершена.
Потрібно сказати, що криза, яка справді була таким твердим часом випробувань, не тільки не розбила Згромадження, але ще більше його поєднала, найперше поєднала внутрішньо, а вже пізніше була оформлена офіційно та канонічно. І все це відбувалося під пильним чуванням та сердечними молитвами о. Схрейверса.
Проте справою, яка найбільше лежала на серці як сестрам, так і візитаторам, і у якій о. Схрейверсу випало брати участь уповні – була справа потвердження Апостольським Престолом Уставів Згромадження та об’єднання областей в одне ціле.
О. Йосиф Схрейверс був тим щасливим візитатором, що доніс сестрам, що Святіший Отець Папа Пій ХІ 27 липня 1932 року прийняв та благословив Згромадження Сестер Служебниць, та затвердив Устави Згромадження на 7 років, доручивши апостольському візитаторові їх впровадження у життя сестер. О. Йосиф Схрейверс, як згадує наша історія, розпорядився про пильне їх прочитання по домах, та що вони увійдуть у життя 21 вересня 1933 року. З цієї нагоди отець візитатор написав до сестер листа, у якому заохочував всіх «стисло примінитися до нових уставів та старатися якнайсовісніше їх заховувати».
Ціле Згромадження прийняло потвердження уставів з радістю, з вдячністю і «в молитовнім настрої благодаріння», а в хроніці записали: «О. Схрейверс ділився зо сестрами радісною вісткою, підносив високу вартість правил у монашому житті, і пригадував тим, що ту книгу відбирали, про велику ласку з неба». «Для сестер устави – це найпевніша і найпростіша, найлегша і одинока дорога служити належно Богові та дістатися до неба. В уставах мають бачити сестри не лише волю св. Церкви супроти себе, але і волю самого Бога та запоруку своєї вічної щасливости», – писав він у листі до сестер 15 серпня 1933 року.
А Устави, які мали перейти семилітню пробу, через війну та з Божого Провидіння, фактично діяли аж до 1956 р.
Наступним кроком отця візитатора, після оголошення декрету затвердження Згромадження і введення в життя нових уставів, було скликання Генеральної Капітули на липень 1934 року, щоби вибрати Генеральну Настоятельку та її Раду. Вже згідно нових конституцій йшлося про канонічне об’єднання та призначення однієї головної управи та поділ одного Згромадження на провінції. Справа в тому, що внаслідок місійних потреб, сестри почали працювати у зовсім різних частинах світу, а це не просто розділяло їх фізично, але віддаляло їх духовно. Різні проблеми, які назрівали час від часу, у кожній області зокрема, вказували тільки на те, що прийшов час або об’єднання, або...
Саме тому 4 липня 1934 року у Львові відбулася перша Генеральна Капітула Сестер Служебниць під проводом о. Йосифа Схрейверса. Не вдаючись у деталі переходу Капітули, скажемо лише, що зібрання сестер досягло своєї цілі: Генеральну Настоятельку та Управу було вибрано, як також Провінційних Настоятельок з Управами для трьох утворених Провінцій; обговорювалися різні справи від спільнотного життя та духовних практик аж до поведінки, виконування щоденних дрібних робіт, ношення одягу і т. д. Те, що стосується о. Йосифа Схрейверса: найперше, під його керівництвом Капітула була приготована та проведена у найкращий спосіб; перед Капітулою він сам особисто провідав сестер у Канаді та листовно зв’язався із сестрами у Бразилії, аби побачити їх настрої та бажання щодо об’єднання, а це багато послужило цій справі.
Видно, що отець був щиро зацікавлений у доброму майбутньому Згромадження, не говорячи уже про його любов та співпережиття із сестрами, можливо найбільш драматичні, але визначальні події. Щоб навести яСхравий приклад, згадується один з моментів Капітули, який, як пише наша історія, став символом поєднання думок і дій у спільноті Служебниць: момент, коли після короткої дискусії на тему одягу, та однодушному голосуванні за одність щодо одягу у всіх Провінціях, с. Атанасія Мельник, Провінційна Настоятелька з Канади, відразу у залі засідань зняла з пояса вервицю та з пальця обручку, і поклала перед Генеральною Настоятелькою. У той самий спосіб зробили інші три сестри з Канади, як пише історія «викликаючи на очах присутніх сльози радости, включно з отцем візитатором, який закрив період розголосся фактично і канонічно словами: «Дякую вам, сестри!»
Звіт з Капітули був переданий до Риму, а звідти, на руки уже Головної Настоятельки с. Вероніки Ґарґіль 27 жовтня 1934 року, прийшла відповідь Конгреґації, у якій, між привітаннями, гарними словами та заохоченнями до ревної праці, кардинал Сінчеро звертає увагу і на труднощі, які можуть бути і будуть: «Щодо труднощів які вас можуть стрінути в заряді Згромадження, о. Схрейверс буде вам завжди помагати своєю второпною порадою, до їх зменшення і поборення, навіть коли би перестав бути апостольським візитатором» Слід сказати, що Апостольська Столиця не раз оцінювала добру працю отця. 29 липня 1939 року секретар конгрегації пише: «Потвердження, яке ви як апостольський візитатор тих сестер на звіти (головної настоятельки), є для святої Столиці ознакою нормального розвитку чернечого життя і щирої праці в українських Служебниць, як також є доказом чуйної і пильної діяльності Вашої Всечесності, за що ця конгрегація складає Вам знову щиру похвалу й подяку».
Це слова великого довір’я, яке мала Церква до цього божого чоловіка, а також довір’я, що його турбота про Згромадження не закінчиться з візитаторством. І в принципі так і було. У листах, які збереглися, чи то з поодинокими сестрами, чи до цілого Згромадження, прослідковується величезне милосердя, любов, віра та довіра, переживання, молитовне чування над Згромадженням, відчуття його болю та впевненість у майбутньому. О. Схрейверс особливо підтримував Згромадження у часі війни, коли та постанови капітули, зокрема зв'язок між Провінціями, був поставлений на пробу.
У 1942 о. Схрейверс році мав радість святкувати 50-літній ювілей Згромадження разом із сестрами, радіючи з тими, які святкували безперешкодно, та сумуючи з Європейськими сестрами, які переживали воєнне лихоліття. «Мої дорогі в Христі сестри, – пише він у листі з нагоди п’ятдесятилітнього ювілею Згромадження у 1942 році, – до мого відома дійшла мила новина, що ви задумуєте святкувати п’ятдесяту річницю свого дорогого Згромадження. Я почуваюсь щасливим, що можу взяти участь, принаймні через лист, у ваших спільних радощах... Ісус Божественний сівач засіяв на українській землі, в кутку майже незнанім світові, дрібне зерно. Люди малої віри пророкували, що таке слабеньке зеренце не може зійти, ні жити, ані тим більше розвиватися. Та Ісус дав також зріст, щоправда він не щадив вітрів і бур, але його провидіння чувало завжди над ніжним зав’язком, так дорогим Його Серцю».
Закінчуючи, мусимо визнати, що годі у цих кілька хвилин втиснути усі подяки та почуття, які відчувають сестри служебниці до свого візитатора, який провадив їх у складний час перебудови їхнього Згромадження. Тому, перефразовуючи слово святого євангелиста Івана, хочеться сказати, що ще й інші численні речі говорив та робив оцей божий чоловік, а ці описано, щоб ми віддали належне оцій великій смиренній людині, що нею був о. Йосиф Схрейверс, апостольський візитатор Сестер Служебниць.
с. Дарія Пітулик, СНДМ
