Провінційний дім Благовіщення Божої Матері у Львові
вул. Пасічна, 8
79038 м. Львів
Ураїна
тел.: (032)271-81-41
тел./fax.: (032)224-06-70
Про історію дому Сестер Служебниць на вулиці Пасічній у Львові згадує с. Павля Шеремета
Пекучою справою для Головного Заряду Згромадження Сестер Служебниць у 30-х роках ХХ століття був брак приміщення. Дім, у котрому містився Заряд Згромадження у Львові по вул. Сикстуській, ч. 39, належав до одного з будинків Львівської Духовної Семінарії. Сестри мали до диспозиції 6 кімнат і каплицю. Усіх сестер було близько 30. Частими гістьми були приїжджі сестри, котрі мали справи до с. Вероніки Ґарґіль, Головної Настоятельки.
Також тут проживали сестри-студентки, котрі студіювали у Львові. Умови проживання сестер у приміщенні Духовної Семінарії були досить важкими. Із хроніки Згромадження за 1935-1941 рр. довідуємося, що у травні 1939 р. за важку працю в кухні і пральні семінарії сестри не отримували жодної платні. Також Головний Заряд не мав для своєї праці відповідного приміщення, всюди велика тіснота.
Придбати в тих довоєнних часах дім у Львові було неможливо, та й матеріальні умови Згромадження на це не дозволяли. Із цією справою Головна Настоятелька с. Вероніка Ґарґіль неодноразово зверталася до Митрополита Графа Андрея Шептицького.
Прийшла війна… У 1939 році німці зайняли Галичину. При Митрополиті Шептицькому працювали священики, котрі були дуже прихильні до сестер, наприклад о. Іван Котів та інші. Вони, знаючи потреби сестер і важкі умови проживання у Львові, подавали Митрополитові пропозиції щодо того, як допомогти сестрам, а особливо, щоб їх Головний Заряд мав відповідне приміщення для своєї праці.
Склалася ситуація, що українські студенти-сироти через воєнні дії змушені були залишити навчання у Бурсі, що містилася у Львові на Личаківському передмісті по вул. Пасічній, ч. 2. Цей дім був власністю Митрополичого Ординаріату. Ще у листопаді 1929 року Митрополит Андрей Шептицький придбав за 110.000 золотих у пані Ельфриди з Базилевичів Єнікової цю нерухомість, яка складалася з двохповерхового будинку, господарських приміщень та великого городу з садом. Тут було створено Бурсу, де студенти-сироти греко-католицького обряду навчалися ремеслу.
В опущеному будинку Бурси примістився дитячий садочок під управою Українського комітету. Дитячий садочок займав кімнати на першому поверсі, у підвальних приміщеннях була велика кухня. На другому поверсі проживали мадярські офіцери. Крім цього, у будинку було ще 5 вільних кімнат. Дитячий садочок провадили світські пані. Світський був і допоміжний персонал – 2 дівчини, економічний референт, котрий мешкав зі своїм братом в окремому будиночку, що знаходився на городі.
Цю обставину використав о. Іван Котів. Він запропонував Митрополитові Андреєві, щоб дитячий садок, до котрого приходило близько 100 дітей, віддати під провід Сестрам Служебницям. Вони обійняли б цілий дім і Головний Заряд Згромадження мав би для себе приміщення.
Оскільки Сестри Служебниці ще не провадили у Львові жодної виховної інституції, Митрополит Андрей на цю пропозицію радо погодився. 31 жовтня 1942 р. Митрополит Андрей написав сестрам лист про дар дому з городом у Львові на Личаківському передмісті по вул. Пасічній, ч. 2 на осідок Головного Заряду Згромадження та на захоронку. Це була велика довгоочікувана хвилина, за котру с. Вероніка Ґарґіль подякувала Митрополитові листом від 12 листопада 1942 р, зазначаючи, що цей дар є даром самого неба в 50-літній ювілей Згромадження.
Відтак 3 січня 1943 р. сестри розпочали працю в захоронці у такому складі: с. Павля Шеремета – Управителька садка, с. Іванна Білинська – І вихователька, с. Німфодора Сокіл – ІІ вихователька. У захоронці ще працювали дві світські пані, що були до обслуги дітям.
Також до цього дому із вул. Сикстуської, ч. 39 перенісся Головний Заряд, хоча не всі Генеральні Дорадниці замешкали в Головному домі, оскільки потреби були інші. Але на Ради з’їжджалися до Головного дому на Пасічній.
Літньою порою о. Іван Котів часто організовував зустрічі дітей з Митрополитом Андреєм у Митрополичих палатах на Святоюрській горі. Сестри з дітьми їздили вантажним автом. Митрополит, будучи прикутим важкою недугою до інвалідного візка, дуже любив дітей і з великою радістю спілкувався з ними, слухав віршиків і пісень, своїми хворими руками пригощав дітей цукерками та фруктами. Діти любили такі зустрічі і радо хизувалися своїми знаннями.
Посвяченя каплиці Головного дому здійснив брат Митрополита Андрея – Студит о. Климентій Шептицький у супроводі численних визначних священиків. А відтак о. Климентій часто приходив до Головного дому відправляти Божественну Літургію (в Кривчицях знаходилася обитель Отців Студитів). Такий стан задержався до відходу німецьких військ із Галичини та приходу радянських військ.
Львів, як і інші міста, був часто бомбардований. У Головному домі по вул. Пасічній не залишилося жодної шибки у вікнах. Але дивно, що каплиця до кінця була ненарушена. Мадярські військові на нашому городі встановили протилітакову артилерію, обстрілюючи радянські літаки, котрі летіли на Львів зі сходу. Часто бувала завзята канонада - згори бомби, а з долини протиавіаційні кулі. Це все діялося довкруги дому по вул. Пасічній. У часи бомбардувань сестри хоронилися в кухні. Також ховатися до нашого дому прибігали сусіди - поляки та українці. Тоді усі голосно молилися.
Рятуючись від наступаючих радянських військ, зі Львова на Захід виїжджали всі Українські інституції, родини, багато визначних осіб. Через воєнні обставини у домі по вул. Пасічній із Головного Заряду залишилася лише с. Валерія Дубик, Головна Секретарка, котра мужньо ділила долю і страждання ліквідації Головного Дому.
На початку 1945 р. прийшло найгірше – сестри отримали наказ залишити Головний дім, бо для 5 жінок, до того ж монахинь, він завеликий.
С. Валерія Дубик у своїх споминах розповідає, як проводилась націоналізація радянською владою Головного дому на вулиці Пасічній у Львові. Цій події передували декілька допитів с. Валерії службами НКДБ, згодом різні ревізії, а вкінці: «приходять до нас, вимірюють кімнати, рисують, списують і кажуть що їм потрібний той дім, мусимо забратись з нього. Питаємо: «куди?», - де хочете».
Сестри перейшли до дому по вул. Мучній, ч. 49, де перед тим була Бурса для хлопців, котру провадили Отці Студити. І так замешкали там с. Валерія Дубик, Настоятелька дому, с. Іванна Білинська, с. Німфодора Сокіл та с. Анастасія Намісниця.
Наш перший Головний дім було перетворено на дім «Матері і дитини», а згодом на музей бойової слави, а просторий город і сад стали «Холмом слави».
З ліквідацією УГКЦ, сестри були переслідувані, вигнані з чернечих домів, заслані на Сибір. Однак вони підпільно продовжували свою місію: працювали по лікарнях доглядаючи хворих, у виховних закладах, допомагали священникам, готували до прийняття святих тайн та всюди старалися своїм прикладом та словом поширювати Царство Боже.
У 1946-1948 рр. безбожна радянська влада використовувала приміщення монастиря під тюрму для арештованих жінок і їхніх малолітніх дітей. Саме тут утримувалися під арештом дружини і доньки львівської інтелігенції, священиків, які були непотрібними новій владі. З цього пункту їх відправляли у Сибір.
Із виходом УГКЦ з підпілля Сестри Служебниці почали робити старання, щоб повернути свій дім у Львові на вул. Пасічній, 8. У 1991 році Згромадженню повернуто частину будинку, а згодом - повністю. Цей будинок став Провінційним домом Благовіщення Божої Матері - головним осідком Сестер Служебниць в Україні.
