Виховна діяльність Сестер Служебниць на початках створення Згромадження
В умовах темноти та бідності, у яких перебувала Галичина у кінці ХІХ століття, стала актуальною потреба виховувати серце народу вже від дитячого віку. Найбільш опущеними та занедбаними в Австрійській Галичині були сільські діти, особливо під час літніх польових робіт. Отець Степан Хабурський у часописі „Нива” пише про це: „А як конечно потребує та бідна дітвора опіки в той час літніх польових робіт! Перейдіться по селі, загляньте на кожне обійстя, до хати, то побачите, що робить, чим бавиться наша дітвора. По придорожніх ровах повно їх, брудних... А скільки шкоди по садах, городах, скільки великих пожеж, скільки хоріб і каліцтв на ціле життя. І що з тої дітвори виростає?” Це питання турбувало душпастирів і свідому українську інтелігенцію.
Була велика потреба відкрити дитячі навчально-виховні установи, які б піклувалися про дітей, дбали про їх розумовий, культурний та фізичний розвиток, виховували на засадах християнської моралі та плекали національну свідомість. Потрібно було, щоби вже змалку дитина вчилася пізнавати і любити Бога, добре молитися, любити своїх ближніх, добре мислити, робити добро і боятися гріха. Цього не могли навчити батьки, які самі були темні, невчені, придавлені важкою, щоденною працею на хліб насущний.1
Перша українська захоронка у Жужелі
Завдяки тісній співпраці чернечого і єпархіального клиру в Галичині у 1892 році повстало перше активне жіноче Згромадження візантійського обряду - Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, і одним із головних його завдань було ведення захоронок.
1893 року українськими часописами Галичини пролетіла радісна звістка: „Дня 15 мая зостала по благословенна і одчинена перва руска захоронка при домі Служебниць, в которой поручено провід сестрі-новачці, котора познакомилася належно з веденням діла в захоронках Львівських”2. Цю подію повідомив о. Кирило Селецький, який багато спричинився до відкриття цієї першої української дошкільної навчально-виховної установи.
Перша українська захоронка була досить убогою. О. Селецький майстерно переобладнав звичайну господарську стодолу на простору кімнату. Щодня приходила п'ятдесят дітей. Сестри-виховательки навчали дошкільнят пісень, поезій, веселих ігор, музичними інструментами будили їх зацікавлення. Устави Згромадження пригадували сестрам, що діти для них повинні бути найціннішим скарбом, тому потрібно старатися всіма силами у молоденькі уми і серця вкоренити глубоко правдиве і основне пізнання Ісуса Христа, гарячу і діяльну любов до Бога.
Поширення захоронок Сестер Служебниць у Галичині
Перша українська захоронка в Жужелі стала поштовхом до утворення цілої мережі дитячих дошкільних установ не лише у Галичині, але за її межами. За благословенням єпископату УГКЦ, сприянням духовенства та релігійних товариств, за матеріальною підтримкою свідомої української інтелігенції, Сестри Служебниці відкривали нові чернечі доми в різних місцевостях. Поряд із ними виникали захоронки.
На Поділлі, у с. Самолуски Гусятинського повіту, завдяки клопотанням місцевого пароха о. Козоровського та фундації заможного селянина Степана Кормила, у червні 1894 року Сестри Служебниці відкрили наступну захоронку. Про перші плоди виховної діяльності сестер у цій захоронці о. Н. Теодорович згадує: "Значні услуги роблять Служебниці для народу в напрямі релігійно-моральнім...Прив'язали до себе нарід любов'ю, діти горнуться до захоронки, забавою вчаться ладу й пізнавати Бога - а на давньому обісті Степана Кормила лунає сьогодні пісня в честь і славу Цариці небес."3
Княгиня Сапіжина була фундаторкою трьох захоронок на теренах своїх посілостей у Станіславівській єпархії, а саме у Циганах (1895), Ланівцях (1898) та Більчу Золотому (1901).
Стараннями та фундацією Галицького Митрополита Сильвестра Сембратовича було відкрито захоронки в Перегінську (1895) та Крилосі (1897). Його наступник, Галицький Митрополит Андрей Шептицький, майже пів століття сприяв виховній діяльності Сестер Служебниць, благословляючи та матеріально підтримуючи їх добрі починання. Духовенство УГКЦ усвідомлювало, що діти - це майбутнє народу. Тому велика увага зверталася на дошкільне виховання, базоване на християнських засадах та національній свідомості.
Коли у 1904 році Преосвященний Владика Григорій Хомишин став єпископом, у Станіславівській єпархії було лише чотири захоронки Сестер Служебниць. Завдяки всебічній підтримці Владики Хомишина, у 1935 році Сестри Служебниці провадили близько тридцяти захоронок у наступних місцевостях: У Городенці (1905), Микуличині (1906), Бучачі (1911), дві захоронки в Станіславові (1915, 1917), Делятині та Тисмениці (1927), Надвірні (1929), Заболотові (1932), Монастириськах (1935) та інші.
Історик Згромадженні с. Олена Дикун згадує цікавий і зворушаючий факт відкриття захоронки у Новосілці (1929), у Львівській Архиєпархії. Її ініціатором був пан Кам'янський, похилий віком управитель місцевої школи. Він написав листа до Управи Згромадження, у якому дуже просив Сестер Служебниць приїхати до Новосілки та відкрити захоронку. Для матеріальної підтримки цієї дошкільної установи п. Кам'янський пожертвував усі свої заощадження.4 Прогресивна українська інтелігенція високо цінувала присутність Сестер Служебниць у галицьких селах та містах, сприяла їх педагогічній та благодійній діяльності.
"Калєндар Місіонаря" за 1929 рік на своїх сторінках подав статистичні відомості про захоронки Сестер Служебниць у Львівській, Перемиській та Cтаніславівській єпархіях. Тут згадується про існування 39 захоронок, у який виховувалися 1750 дітей. Захоронки Сестер Служебниць відіграли дуже важливу роль у збереженні національної ідентичності українського народу в умовах утисків та руйнівного нищення його мови, культури та історичної спадщини.
Сестри виховували дітей не лише словами, але живим прикладом молитви, посвяти, любові та доброти. Рясні плоди християнського виховання проявилися в тому, що діти, над якими сестри "працювали в самих початках...сьогодні вже є старцями: без сумніву благословлять вони сестер, що в дитинних літах спричинилися до їх виховання на добрих християн."5
Виховуючи дітей, Сестри Служебниці позитивно впливали і на дорослих. Захоронки стали місцем релігійного, морального, культурного виховання молодих українських матерів, жіноцтва; стали осередком спільної родинної молитви, читання Божого Слова та інших творів християнської духовності.
Варто згадати, що перед закінченням ІІ світової війни Сестри Служебниці провадили близько 90 дитячих дошкільних установ у різних куточках Галичини.
Опіка над сиротами
Виховання дітей-сиріт – це одна із багатьох ділянок апостоляту Сестер Служебниць. Від початку заснування Згромадження до 1946 року Сестри Служебниці провадили у Галичині багато сиротинців, у яких виховували дівчат. Згідно каталогу Згромадження за 1938 рік, Сестри Служебниці Провінції Співстраджання Матері Божої провадили 15 сирітських захистів, дві вселюдні школи (Перемишль, Борщів, Глубічок), два виховні інтернати для панночок (Снятин, Бережани), робітні шиття, виготовлення церковних риз, штучних квітів, мистецьких вишивок та різних ручних робіт (Збараж, Новосілка, Борислав, Жовква, Монастириська, Станиставів, Самбір, Ст. Самбір, Бучач).
Збереглися цікаві відомості про сирітський захист під проводом Служебниць у Бориславі. Вражаючим є те, з якою відповідальністю сестри ставилися до свого служіння дітям-сиротам. Коли дівчата підросли, сестри почали думати про те, щоб допомогти їм стати на ноги та навчити самостійно заробляти собі на життя.
Тому у 1928 р. у Бориславі Сестри Служебниці відкрили трирічну Школу для крою та шиття. Найперше Школа призначалася для фахового навчання дівчат-сиріт. Але у школі навчалися дівчата, які мали батьків. Навчання в школі сестер було безкоштовним. Прийняття до школи вимагало закінчення 7 класів народної школи. Школою для крою та шиття управляла висококваліфікована вчителька кравецької справи та ручних робіт с. Іванна Малинка. Кравецької справи дівчат навчали також с. Даниїла Якубенко та с. Константина Хомишин.
Крім фахових предметів, с. Любомира Бойчук викладала загально-освітні предмети - українську мову, краєзнавство, історію, релігію, гігієну та спів. Навчання у школі відбувалося щодня з 9 до 15 год, крім неділі та свят, почавши із першого вересня до кінця червня. Цікавою була програма навчання. На першому році учениці навчалися різних ручних робіт (білого гаптування, мережання, вишивання прикрас на одязі), шиття та крою білизни, моделювання, товарознавства.
Програма другого та третього року навчання включала ручні роботи (кольорове гаптування), шиття суконь, практику й методику крою та шиття, теорію крою.
Навчальний процес чергувався із вакаціями – влітку, на Різдвяні й Великодні свята. Також учениці мали свій аматорський драматичний гурток, який дав власними силами сценічну виставу «Фабійоля» про життя перших християн.
Після закінчення трьохрічного навчання учениці складали кінцевий іспит перед цеховою комісією та отримували свідоцтво. Учениці, які успішно закінчили Школу для крою та шиття під проводом сестер і відбули трилітню практику у шкільній робітні чи деінде, одержували право на самостійне ведення власної робітні.
Школа сестер мала 3 машини для шиття, відповідні манекени, таблиці, меблі, а також відповідну бібліотеку, для якої передплачували журнали з викрійками для шиття, серед яких український журнал «Нова Хата».
Учениці навчалися, шиючи власний одяг, або одяг для дітей-сиріт, якими піклувалися сестри у Бориславському сиротинці. У школі також навчали шиття церковних риз, гаптування та ткання золотими нитками.
У 1930 році сестри-вчительки разом із ученицями обладнали гарну виставку ручних робіт. Експонатами виставки милувалися багато відвідувачів, які приїжджали здалека, і виявляли своє захоплення школою та виставленими роботами дівчат.
Сестри дбали не лише про фахове навчання дівчат, але про їх моральне виховання. Кілька разів на рік відбувалися спільні конференції учительок з батьками. Ще досі можна зустріти літніх людей, які з вдячністю згадують своє дитинство та молодість, яке вони провели під опікою Сестер Служебниць.
З приходом радянської влади у 1945 році Сестрам Служебницям Провінції Співстраждання Матері Божої в Україні було заборонено займатися вихованням дітей та молоді. Їхні монастирі у Галичині були конфісковані, захоронки, сиротинці, школи - розформовано, або перетворено на державні навчальні заклади. Незважаючи на переслідування з боку органів КДБ, постійні виклики, допити, сестри таємно продовжували здійснювати свій виховний апостолят – готували дітей до прийняття Святих Тайн, вчили молитов та катехизму. Незважаючи на переслідування сестри завжди шукали нагод, щоб навчити спраглих людей про Бога, заохотити до молитви і християнського життя.
Коли Україна стала незалежною, Сестри Служебниці активно почали займатися катехизацією, євангелізацією дітей, молоді та старших.
Сьогодні, коли українське суспільство переживає труднощі, пов'язані з економічною, моральною, духовною кризою, із безліччю соціальних проблем, виховання молодого покоління є пріоритетним. Сестри Служебниці в Україні намагаються відновити навчально-виховну працю з наймолодшими, яка була втрачена у час багатолітнього панування атеїстичного режиму. У 2004 році Сестри Служебниці розпочали працю в захоронці в Червонограді, а 2008 року - у Стрию. Створення дошкільних установ, на зразок захоронок Сестер Служебниць, може стати могутнім засобом для подолання багатьох проблем, а використання їх цінного педагогічного досвіду зможе допомогти виховати духовностійке молоде покоління громадян незалежної України.
З 2007 року при монастирі Сестер Служебниць у Золочеві функціонує дитячий будинок сімейного типу, а з 2013 року у Львові - Соціальний Центр для дівчат-сиріт.
1Пор.: Гордашевська Й. Історія Згромадження Сестер Служебниць Преч. Діви Марії Непорочно Зачатої, обряда греко-католицького
2Селецький К. Душпастир, 1893, ч. 12
3Теодорович Н. Душпастир, 1895, ч. 1
4Пор.: Заснування і розвій Згромадження ССНДМ
5Шептицький А. До Сестер Служебниць, 1942
