Трускавець, дім Матері Божої Неустанної Помочі
вул. Стебницька, 13
м. Трускавець
82200 Львівська обл.
Україна
тел.: (03247) 6-75-55
Історія дому Сестер Служебниць у Трускавці
Отець Олекса Пристай у спогадах описує, що Сестри Служебниці купили старий будинок у Трускавці ще у 1898 році за 400 австрійських крон. Цей будинок свого часу побудував о. Іван Оболочинський, який із 1840 року був парохом у Трускавці.
12 серпня 1900 року сестри розпочали служіння у Трускавці провадженням захоронки, обслугою парафіяльного храму св. Миколая та опікою хворими. Дбаючи про красу храму, сестри виготовляли штучні квіти, навчали місцевих дівчат церковного співу. С. Текля Рудик згадує, що у кінці 1902 року її призначено на спільноту до Трускавця, де настоятелькою була с. Йосифа Червак. Дім був убогий, обдертий, не було жодної помочі від парафії. Сестри своїм заробітком утримували дім і захоронку, яка діяла протягом цілого року.
С. Домініка Федьків про ті часи згадує, що сестри, не маючи ніякого утримання, змушені були ходити на квесту, навіть взимку, коли було дуже холодно. Для свого прожитку сестри наймалися до багатших господарів і працювали на полях. Можна подивляти жертвенність наших сестер, які не нарікали і не жалілися на важкі умови життя, а старалися працювати для поширення Божого Царства, наслідуючи убогого Христа.
У 1904 році, після зречення з посту Старшої Сестри, с. Йосафата Гордашевська поїхала на спільноту до найбіднішого дому Згромадження – до Трускавця.
Завдяки витривалості сестер апостолят у Трускавці почав плідно розвиватися. Оскільки на початку ХХ ст. Трускавець вже був відомим курортним містечком Галичини, Управа Згромадження прийняла рішення побудувати тут пансіонат, у якому можна було б приймати відпочиваючих. Роблячи збірки у Перемиській Єпархії, у 1909 році сестри побудували гарний двохповерховий пансіонат, який став фінансовою підтримкою для цілого Згромадження. На лікування до пансіонату приїжджали духовні особи та миряни.
Загалом місійну працю у Трускавці Сестри Служебниці виконували до 1946 року. Після ліквідації УГКЦ монастир у Трускавці було закрито, майно конфісковано, а сестер вивезено на Сибір.
С. Йосафата Іващук описує: «Я була на домі в Трускавці… Колись тут сестри гарно молились і працювали, а дохід був призначений для утримання новіціяту. Тепер в Трускавці не маємо нічого. Все вороги забрали і знищили, а в каплиці, де ми молились, зробили гуртожиток для розпусних дівчат.
До 1948 р. ми мешкали в своєму домі, а потім, коли наше духовенство зрадило Католицьку Церкву і піддалося схизмі, хотіли, щоб і сестри пішли їх слідами. Але ми добре знали свої св. Устави, де говориться, що сестри мають сильно держатися св. Католицької віри, і як треба буде, то і кров свою за неї пролляти: ми готові були все перенести, а не зрадити правдивої віри. Кілька років мучили нас, кликали до різних урядів, намовляли, страшили, переконували. Бачачи, що не можуть нас переконати, постановили вивезти нас на «білі ведмеді.» І сталося це 6 травня 1950 року. За годину ми мусіли зібратись. Взяли зі собою постіль, одіж, дещо з харчів і з піснею на устах: «О спомагай нас, Діво Маріє» поїхало нас чотири сестри: с. Леонія Мимохід, с. Стефаніда Павелко, с. Фільотея Ковальська і с. Йосафата Іващук.» А два будинки сестер радянський уряд конфіскував. Пансіонат став комунальним будинком, куди поселили мешканців, а в приміщеннях монастиря радянська влада розмістила музичну школу, перукарню та шевську майстерню.
Великою цінністю та окрасою монастиря була ікона Пресвятої Богородиці з Ісусом на руках. Щоб безбожна влада не знищила ікону, з монастирської каплиці люди забрали її до церкви св. Миколая, яка продовжувала діяти як православний храм. Отож, люди продовжували молитися перед монастирською іконою.
У 1956 році з Сибіру до Трускавця повернулися с. Фільотея Ковальська і с. Стефаніда Павелко. Сестри, де могли, там проживали, працювали на державних роботах. У вільний час сестри приготовляли дітей до св. Сповіді, вели передшлюбні катехизи. Люди часто зверталися до сестер в своїх потребах та просили про молитву.
Так тривало до 90-х років, коли УГКЦ вийшла з підпілля і поступово відновлювала втрачені інституції. Коли Україна стала незалежною, сестри і місцевий парох о. Петро Івасівка робили старання про повернення наших домів у Трускавці Згромадженню. С. Макрина Цебрій згадує, що 28 серпня 1992 року Трускавецька міська рада винесла рішення про повернення Сестрам Служебницям двох будинків по вул. Стебницькій, 11-13, які були у жалюгідному стані. 11 жовтня 1992 року с. Макрина Цебрій і с. Михаїла Кондрат замешкали у домі № 11 (колишньому пансіонаті) у кількох маленьких кімнатках. У інших кімнатах далі мешкали світські люди.
Сестри Служебниці змогли розпочати його віднову. До цього доклав багато зусиль о.-декан Петро Івасівка. За його сприяння сестрам було повернуто ікону, яку процесійно перенесли з церкви св. Миколая до монастиря. Зараз ікона займає центральне місце у монастирській каплиці.
Сестри Служебниці почали активно відновлювати працю з дітьми та молоддю, організували катехитичні заняття для різних вікових груп як при монастирі, так і в місцевих школах, дитячих садках, санаторії «Джерело», де лікувалися діти зі Східної України.
Також сестри працюють захристіянками в храмах, печуть просфори, дбають про красу Божихо храмів, організовують свята на різні церковні празники, дбають про дозвілля дітей в часі канікул. При монастирі діє «Міст надії» для соціально незахищених дітей та малозабезпечених родин, для яких також кожного року організовується свято св. Миколая. Молодші сестри мають за обов’язок доглядати сестер похилого віку, які пережили важкі часи підпілля і переслідування Церкви. Завдяки їм Згромадження збереглося і може сьогодні надалі розвиватися.
У ювілейному 2000-му році Сестри Служебниці урочисто відзначили 100-річчя Трускавецького монастиря. Монастирська каплиця є відкритою для всіх, потребує духовної поради, підтримки, молитви, а також – хліба насущного. У каплиці монастиря, крім Євхаристійного Христа, ікони Пресвятої Богородиці, зберігається ще велика цінність – ікона Блаженної Йосафати з частичкою її мощей.
Щодня сестри моляться за всіх добродіїв монастиря і тих, хто просить про молитву. А в неділю є особлива відправа Акафісту до Блаженної Йосафати у цих наміреннях. Блаженна Йосафата чекає, щоб розділити з нами радість і смуток, щоб занести наші молитви перед Престіл Всевишнього.
У такому жалюгідному стані на даний час перебуває колишній пансіонат Сестер Служебниць, хоча ще в 90-х роках влада офіційно повернула цей будинок сестрам. На жаль, через байдужість місцевої влади, до цього часу відбувається судова тяганина у процесі відселення мешканців з будинку № 11. Сестри Служебниці з надією дивляться у майбутнє і сподіваються, що колись до цього будинку повернуться хворі люди, які потребують фізичного і духовного оздоровлення.
