Блаженна Тарсикія Мацьків
С. Тарсикія Ольга Мацьків народилася кілька днів перед смертю с. Йосафати, 23 березня 1919 р. у м. Ходорові. Походила з побожної сім’ї, де навчилася сумлінного виконання своїх обов’язків і любові до Бога та ближнього. Любила молитися, часто ходила до церкви на богослужіння. Вступила до Згромадження Сестер Служебниць на 19 році життя, взявши собі чернече ім’я Тарсикія.
Любила допомагати сестрам, робити іншим дрібні приємності, любила молитися, і часто можна було побачити її в каплиці перед Святими Тайнами.
Сестри, які жили з с. Тарсикією, згадують про неї з пошаною, як про скромну, веселу і радісну вдачею, покірну, ввічливу, терпеливу особу.
У монастирі с. Тарсикія мала за обов’язок відповідати за робітню, за фірту у Новіціятському домі, працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття, а також була «Ангелом» для кандидаток. Вчила їх молитов, духовних вправ, культури поведінки, пристосування до життя у спільноті. згідно з приписами уставів Згромадження. Усі свої зауваження-навчання завжди давала з любов’ю та усмішкою, щоб нікого не вразити. Сама вона була для них взірцем правдивої Служебниці.
С. Тарсикія по особливому розуміла своє апостольське життя. В одному з листів до своїх батьків вона пише: «…Моя праця є широка, велика. Я маю статись всім для всіх. Від мене хочуть помочі хворі, ранені, простягаючи руки; там знову конаючий просить молитви. Молодь хоче приміру науки, старці та немічні лагідного слова та помочі в терпінні. Все те чекає мене в житті. Я мушу та хочу статись апостолкою…» Так бачила с. Тарсикія місію, до якої її послано.
Дивлячись на її життя, бачимо, що не було в ньому багато надзвичайного, вона не поїхала на місії, наприклад, до Бразилії, не проповідувала по селах, не робила чудес. Вона навіть не залишала стін Кристинопільського новіціяту. Але надзвичайним стало її життя, що пройшло у відповідальному виконанні щоденних обов’язків та готовності на смерть заради Христа.
Багато сестер, які перебували разом з с. Тарсикією у часи лихоліть ІІ світової війни, засвідчують, що перед смертю вона зложила обітницю на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика, ЧСВВ, згідно якої жертвувала своє життя за навернення Росії, а також за святу Католицьку віру. Цей факт дає нам підставу бачити у ній апостольського духа.
С. Тарсикія померла від кулі російського солдата, який, як сам сказав, застрелив її 18 липня 1944 року тому, що вона була монахиня. Вона мала на той час 25 років… У своєму короткому житті с. Тарсикія вміла тісно переплести молитву та апостольське служіння Церкві і народові, ясно усвідомлюючи потребу свого часу.
Беззаперечно можна сказати, що вмерти с. Тарсикія була готова завжди. Вона часто приступала до святих Тайн — Сповіді та Євхаристії. Жила так, що кожна хвилина її життя була віддана у руки Христа, проведена у святості та любові Того, Хто прийняв її чисту непорочну душу у вічну радість Царства Отця.
С. Тарсикія народилася і жила в час, коли у світі панували найвищі ідеології комунізму та фашизму, які, змагаючись за першість, нищили мільйони життів, і в сіру буденність людства увіходив матеріалізм. Вона була однією з тих, хто, незважаючи на всі перешкоди з боку світу, ще змагалася про святість; хто вірив, що життя не закінчується зі смертю, тому старалися його прожити у повній відданості Господеві, Дателеві життя.
Блаженна Тарсикія дивилася на життя, як на безнастанну боротьбу серед хрестів, звідки виростають душі геройські і шляхетні. Саме тому віддала його в жертву, і власним життям засвідчила вірність Христові та Його Церкві, якій всеціло присвятила себе. Своєю смертю дала свідчення любові, а життям — свідчення святості. Показала, що святість не є чимось можливим лише для обмеженого кола людей первісного християнства, але й для людей сучасності. Її життя має стати прикладом для нашого життя, її служіння маємо продовжити своїм служінням, а смерть та святість мають закликати нас до святості.
с. Дарія Пітулик, СНДМ
