Провінція Співстраждання Матері Божої в Україні

Столітній ювілей від дня смерті Слуги Божого о. Кирила Селецького

28 квітня 2018 року виповниться 100 років від дня смерті о. Кирила Селецького, співзасновника Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.

Біографічна довідка про життя Слуги Божого о. Кирила Селецького

Це священик Богом даний нашій церковній провінції… це праведник, муж Божого Духа, що дається нам як взірець християнського праведного, святого життя

Владика Йосафат Коциловський

29 квітня 1835 року у вчительській сім’ї Михайла Селецького, в селі Підбужі, що біля Самбора на Львівщині, народився хлопчик Кирило. Селецькі походили із шляхетної родини. У сім’ї було троє дітей: дві доньки – Петрунеля і Леонтина, та син – Кирило. Сім’я Селецьких була побожною і патріотичною, діти навчались молитві, любові до рідного краю та Бога. Згодом о. Кирило часто згадуватиме, як вражав його передзвін церковних дзвонів, літургійний спів, молитва. Саме там, у церкві, він вперше відчув щось особливе: перші Божі поклики до майбутнього служіння. У 1843 році сім’я майбутнього священика переїжджає у місто Самбір. Мати трьох дітей вважає, що там діти зможуть здобути кращу освіту.

У 1847 році Кирило він вступив у гімназію. Є згадки, що його улюбленим предметом була іноземна мова. Навчаючись у гімназії, вивчав французьку, німецьку, латинську і грецьку мови, а ще – літературу народів світу. З легкістю міг процитувати в оригіналі Шиллера, Гете, Міцкевича, Шевченка... Ґрунтовно вивчав історію християнства, християнську науку моральності, Євангеліє... Саме тоді й прийшла свідомість того, до чого його покликав Господь. 12 липня 1855 року закінчує гімназію, отримує свідоцтво. Далі, за порадою батьків, Кирило вступає у Львівський університет, де студіює теологію, а згодом, через чотири роки навчання, переводиться в Перемиську духовну семінарію. У 1859 році закінчує богословські студії.

Восени, 1859 року, починає вчительську працю у гімназії: викладає релігію. Незабаром знайомиться з донькою пароха с. Більча (Дрогобицького деканату), Емілією. Дівчина йому дуже сподобалася, і Кирило вирішує одружитися. Емілія радо взяла на себе роль домогосподарки, через те що була від природи невимогливою, покірною і дуже скромною. Невдовзі в них народилося двоє дівчат. Жила молода сім’я Селецьких скромно, навіть бідно, проте у цілковитій злагоді.

У 1860 р. о. Кирило приймає єрейські свячення з рук єпископа Григорія Якимовича. Молодий, сповнений натхнення священик, з великим запалом кидається у вир душпастирської праці у різних місцях Перемиської єпархії. За скромною вдачею героя нашої розповіді, він спочатку працює на постах сотрудника, адміністратора, капелана. У 1866 р. зазнає важкої втрати. Його дружина Емілія застудилася і померла. Подібно сталося зі старшою донькою Оленкою. Матеріальне становище о. Кирила було таким мізерним, що він навіть позичав гроші на похорон. Старша сестра Кирила, Леонтія, перебралася жити до нього, допомагаючи виховувати молодшу доньку і вести господарство.

Упродовж життя отець Кирило Селецький завжди працював над своїм духовним вдосконаленням: студіював Святе Письмо, твори святих Отців Церкви. Він був відмінним проповідником. Проповіді були простими і доступними селянам, без зайвого «філософствування», як казали люди, та риторичності. Ці його щирі та проникливі глибоким змістом слова западали в серця людей. Де б не бував отець Селецький, йому, як нікому, дивовижним чином вдавалося змінити людей у духовному значенні на краще.

Як ревний душпастир, отець Селецький розумів, що естетичний вигляд, охайність і краса Божих церков прив’язує до себе вірних та розбуджує в них духа побожності. Дуже дбав про храми: відновив церкву в селі Мількові, а згодом і в Любачеві віднайшов гроші на будівництво. У 1874 році прийшов на парохію в село Жужель, де застав недобудовану церкву і власноруч перекрив дах, облаштував вівтар, іконостас, збудував дзвіницю... Перемиський владика, Константин Чехович, під час канонічної візитації в парохіях Жужель і Цеблів, 25 травня 1905р., застав повсюдно взірцевий лад і порядок.

Наприкінці XIX ст. в Галичині духовенство зосереджує сили над викоріненням алкоголізму, створюючи Братства тверезості. Отець Селецький завжди різними способами намагався боротися з цією проблемою - проповідями та відповідною літературою. 1874 року прийшовши на парафію до Жужеля, застав два села, що належали до парафії дуже розпияченими. Відразу засновує Братство тверезості, за допомогою місцевого вчителя Івана Геруса, будує з цією ж метою каплицю при дорозі з Белза до Сокаля, яка існує й сьогодні. З часом в тих селах пити спиртне стали значно менше. А в селі Цеблові люди почали бойкотувати місцеву корчму. Згодом там створили товариство "Просвіта".

На початку своєї душпастирської праці отець засновує позичкову касу. Оскільки в той час по селах багато було бідних людей, яким потрібні були гроші на ті чи інші потреби. Таку позичкову касу створює у Мількові, в Любачеві, Жужелі та Цеблові. Ці каси, які позичали гроші безвідсотково, буквально рятували людей під час матеріальної скрути. Створює й громадські шпихліри, де бідні люди могли брати збіжжя, засновує молочарні для дітей із бідних родин, яких важко батькам було прогодувати... Як тільки міг намагався допомагати селянам, не тільки словом Божим, але й добрим ділом.

Під час своєї душпастирської праці отець Селецький навчав не тільки у храмі. Збагнувши, що вся сила народу в його освіченості та мудрості, починає збирати людей і проводити з ними освітню роботу. Вперше такі зібрання почалися в парафіяльній канцелярії, де збиралися люди старші і молодь. Там отець вголос читав Біблію, Житіє святих, історію України, проводив бесіди на теми політики, літератури, господарства. Але згодом місця в канцелярії виявилося замало, бо людей почало приходити все більше і він створює окрему хату-читальню. Такі ж хати-читальні створює і в Любачеві, Цеблові, Жужелі... Там теж відбувалася освітня праця, що мала велике значення для сільської молоді. Вчителі, дяки і сам отець декламували поезію, прозу відомих українських письменників, силами селян ставилися вистави, а під час свят - концерти... Багато молодих людей під тим впливом виявили бажання здобувати освіту. З одного тільки села Жужель, за часів священичої праці у ньому отця Селецького, вийшло вісім священиків та десять вчителів.

Отець Кирило Селецький чудово розумів, що справді сильним народ є тільки тоді, коли є добре освіченим. Він заснував першу у Галичині українську захоронку для дітей, де працювали Сестри Служебниці. Переклав українською народною мовою Катехизм та адаптував його для дітей. Закликав створювати українські освітні організації та став першим із членів «Просвіти». Відома його публіцистична діяльність. Його статті про найрізноманітніші питання (духовності, господарства, суспільного життя) друкувалися в часописах «Прапор», «Нива», «Душпастир», «Посланник»... Він засновував братства тверезості та позичкові каси, читальні. Організовував зустрічі і ділився з людьми знаннями з релігії та історії України, проводив політичні та літературні бесіди і дискусії. Свої наукові напрацювання отець вдало публікував. Щодо освіченості народу, наголошував зокрема у своїй відомій статті «Голос к моїм браттям галичанам в ділі народного провіщення».

Священик піклувався рівно ж і про матеріальне становище своїх парохіян, допомагав найубогішим у селі. У 1895 р., з ініціативи о. Кирила, в с. Жужель повстало Товариство Івана Милостивого, члени якого зобов’язалися допомагати вдовам, сиротам і опущеним особам на території свого села. У с. Цеблові, завдяки успішній співпраці о. Селецького і місцевого вчителя Івана Геруса, були засновані молочарня. Отець щиро цікавився сиротами і уможливлював їм гідне життя та навчання.

Кирило Селецький був також добрим публіцистом. Відома його стаття "Голос к моїм браттям галичанам в ділі народного просвіщення", яка була надрукована в часописі "Слово". У цій статті йшлося про чинники, які мали би сприяти піднесенню просвіти серед народу. Радить створювати Братство Кирила та Методія, покликання якого полягало в тому, щоби піднімати самосвідомість народу завдяки заснуванню господарських та ремісничих шкіл. За кошти графині Полоцької видає шкільний підручник "Своя хата", перекладає Катехизм Дегарта, який саме завдяки "Просвіті" розповсюджувався серед народу. Пише пізнавальні твори: "Книгу мудрості або життя чесного чоловіка", "Відкриття Америки", "Праведний Товія", "Життя святого Івана Золотоустого", видає "Життя доброї законниці" - своєрідний підручник для сестер. Митрополит Сильвестр Сембратович іменує його членом третьої комісії Синода, що давало йому право бути рецензентом релігійної літератури. Пише гарну релігійну поезію для дітей і видає її у збірнику "Золота книжечка".

Діяльність о. Селецького не обмежувалася лише Галичиною. 2-3 серпня 1892 р., о. Кирило, як один із найперших серед українського духовенства, взяв участь в урочистій Велеградській Академії у Моравії. Під час засідань, священик представляв зібраним богословам та науковцям історію українського народу, Церкви та стан освіти і культури в Галичині. Свої враження від цієї поїздки описав на сторінках часопису «Посланник». У 1906 році, у свої 71 рік о. Селецький брав участь у першій загальноукраїнській прощі вірних УГКЦ до Святої Землі і був найстаршим паломником серед прочан.

Отець Кирило був не лише активним громадським діячем, душпастирем і народним письменником, але й став співзасновником Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. У 1891 році о. Селецький запрошує Отців Василіян, серед яких був о. Єремія Ломницький, провадити місії у своїй парафії в Жужелі, під час яких зголошуються дівчата з проханням допомогти їм вступити до монастиря. Завдяки співпраці о. Кирила і о. Єремії, а також молодої львів’янки Михайлини Гордашевської, стало можливим заснування нового Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. 27 серпня 1892 року в день Успення Богородиці відбувається посвячення і відкриття першого дому Сeстер Служебниць НДМ у с. Жужіль.

У 1898 році о. К. Селецький заснував у с. Цеблів Згромадження Сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії.

Церковна влада бачила пастирські старання о. Кирила і всіляко заохочувала його. У 1890 р. єпископ Іван Ступницький за ревне виконання душпастирських обов’язків надав йому крилошанські відзнаки. Митрополит Сильвестр (Сембратович) у 1891 р. іменував отця Селецького членом ІІІ-ої наукової комісії Провінційного синоду. Єпископ Юліан (Пелеш) іменував його цензором книг релігійного змісту. Від 18 жовтня 1897 р., о. Кирило Селецький був містодеканом Белзьким, а 23 травня 1900 р. cтав дійсним деканом. Від 1898 року був ординаріятським комісаром шкіл Белзького деканату, в 1901 році став комісаром до сервітутових справ. Неодноразово отримував похвальні листи від свого єпархіяльного єпископа. 30 березня 1905 р., папа Пій Х іменував о. Селецького почесним шамбеляном. 8 серпня 1910 року, о. Кирило Селецький отримав відзнаку австроугорського імператора – хрест Лицарського Ордену Франца Йосифа.

Помер отець Кирило Селецький у віці 82-ох років, 28 квітня 1918 року, о третій годині по обіді. 30 квітня тіло його було перенесено до каплиці в селі Жужелі, а 1 травня 1918 року похоронено в гробівці на жужелівському цвинтарі. Збереглися свідчення ще з похорону отця, коли більшість говорило, що вірять у його святість та що за його посередництвом можуть відбутися чуда. 1920-1921 року, під час польсько-української війни, польські військові, знаючи, що в каплиці в Жужелі похований «русский поп», хотіли знайти в похованні золото. Відкривши могилу отця, злякалися, бо знайшли його останки нетлінними. Окрім того, далека родичка отця Кирила, Ольга Домбровська, свідчить про чуда в родині, які відбулися за його посередництвом. Подібно засвідчують і парохіяни священика. Наприклад, один із них сказав: «Я, Станкевич Іван, вірую, що отець Кирило Селецький є святим, бо вірно служив Церкві і Богові».

Ще Митрополит Андрей Шептицький мав намір розпочати беатифікаційний процес у 1941 році, проте прихід радянської влади не дав можливості продовження цього. Згодом патріарх Йосиф (Сліпий) розпочинав цю справу в Римі.

Урочисте відкриття беатифікаційного процесу слуги Божого отця Кирила Селецького відбулося 11 липня 2009 р. у місті Сокалі, у катедральному храмі Святих апостолів Петра і Павла. У цьому торжестві взяли участь с. Дженес Солюк, Головна Настоятелька, с. Надія Котур, Провінційна Настоятелька, та багато Сестер Служебниць.

10 грудня 2015 року, за ініціативи голови Українського Шляхетського Товариства Івана Матковського в рідному селі Підбуж Дрогобицького району вшановано пам'ять отця Кирила Селецького та на приміщенні школи встановлено меморіальну дошку